Чорнобиль… Трагедія… Пам'ять…
Весна в розмаї. Двадцять шосте квітня.
Тривожна ніч. Здригнулася земля.
Невинно вишні чарували цвітом,
А вибух все навколо спопеляв.
Чорнобиль… Трагедія… Пам'ять…
Час плине невпинно. Спливають роки, сплітаючись у десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії залишається найбільшим горем для нас, українців.
Минуло 35 років з моменту аварії на чорнобильській електростанції. Та яким далеким, ідилічно безхмарним видався нам тепер той дочорнобильський світ — спокійний, неквапний, самовпевнений, роками немовби занурений у напівсонну, поблажливу, вседозволяючу благодушність. Для всіх, хто прямо чи побічно був причетний до Чорнобиля, час ніби розколовся на дві нерівні частини: до 26 квітня 1986 року і після. Це дуже нагадало війну.
За ці роки, за місяці — ми всі стрімко прозріли, подорослішали на цілу епоху, ми стали жорсткіші й вимогливіші і до самих себе, і до тих, хто приймає відповідальні рішення, до тих, у чиїх руках людське існування і доля природи. Бо надто вже високою ціною довелося і ще доведеться платити за Чорнобиль.